Час
Відлік часу. Зупинитися. Важко? Знайти спокій. Рух затягує, життя наше наповнене проблемами. Але ж це ми самі собі створюємо ці проблеми. Чи просто не розуміємо, що випробовування нам потрібні. Потрібні для формування особистості. Це як якийсь витвір мистецтва, спочатку то лиш кусок дерева, каменю чи глини і вже лиш потім після праці майстра – це краса. І ми теж творіння. Ми творіння Бога. Ми маємо любити свого Створителя, дякувати Йому за дар життя, за Його Любов, за Його Милосердя. Терпіння нам потрібні, щоб віднайти сили, сили духовні. Поруч люди, такі різні. Але ми мусимо їх розуміти. Не можна всіх сприймати однаково, бо хтось шукає, а хтось просто живе і не думає про завтра, про день Судний. Ми маємо іншим відкрити шлях до неба, бути для них дороговказом, бути прикладом. Життя,як відлік…Ми на землі, як тимчасові гості, бо там у Небі ми маємо своє житло. Та щоб увійти до цих осель Вічних – ми маємо заслужити. Іноді це здається майже не реальним. Важко звичайно, але з Божою поміччю ми можемо багато.
Час. Думки. Простір. Люди. Ми шукаємо щастя. Але що для нас щастя? Ми шукаємо Бога. Ми шукаємо добра, але чи завжди ми його правильно розуміємо чи сприймаємо. Добро – це прагнення любові. Отже, щастя це знайти любов. Бог – це Любов. Ми маємо знайти Бога. І не потрібно йти десь далеко. Шукаючи Бога. Бог поруч, Бог у серці кожної людини, Він чекає на кожну людину. Відкриймо двері свого серця. Почуйте у тиші голос Божий. Майте спокій у серці, допомагайте іншим віднайти спокій. Скажіть ближньому, який Добрий Господь. Може хтось не чув про Христа, не чув що Божий Син помер на хресті і за нього. Ми мусимо навчитися розуміти інших, шукати в кожному вогник добра. Розуміти людей, не ставити себе вищими за інших. Так, ми мусимо любити навіть ворогів.
бр Станіслав Б'ялковський, ТВДС

Пробач

Пробач,що я пішла від тебе.
пробач,що вже не в твоїх снах.
Пробач,що мрії не про тебе.
Пробач,що шлях не спільний в нас.
Пробач,що вибачення прошу,
пробач,що вже в останній раз,
Пробач,любити вже не можу.
І доля вже не  прагне нас.
Пробач,мій милий, розлюбила.

в муках і сльозах жила.
Пробач,що вчасно не спинилась,
моя душа в полон лягла.
Ганна Шевчук

Головне залишатися самими собою........не жити під масками чужих людей......у будь-якій ситуації....і як би важко не було.....Наталя Лихо

Обожаю людей, которые пишут - звонят, просто так, чтобы пообщаться, узнать как дела, без повода и без причины. Ганна Чіхман

Волк никогда не бросит свою любимую волчицу, ради какой-то собаки. Ганна Шевчук

Краса людини, полягає не в
одязі, фігурі, особі. Вона в її
очах! адже очі - це ворота в
серці, де живе любов!
Дичко Ірина

Рідними люди стають поступово, чужими миттєво ... Любов Яремкевич

Не кожний день є гарним, але в кожному дні є щось прекрасне!

Різдвяне чудо

Надворі зима.  Маленький, лапатий, білий сніг падав із синього неначе океан неба.  Край села  помітно  вбогу хатину. Там живе вдова. Коло її помешкання росте вишневий сад. Зараз всі дерева вбрані в білу одіж,неначе символізують чистоту душі.

  Вдова називається Марія.  У  неї  був віруючий чоловік. Він загинув на фронті.  Від того часу вона одна.  З великого горя - перестала вірити у Бога.

Найбільше у селі  її любили діти. Кожного дня збирається маленька  зграйка  дітей і біжуть до неї  у гості, несучи різні солодощі.Вона ласкаво запрошує всіх на гостину, де пригощає всіх присутніх чаєм та медом.

Наближаються різдвяні свята, а в маленькому, доброму серденьку б’ється незрозуміла тривога. Марія вперше за   15 років витягла із скрині ікону Пресвятої Богородиці, запалила лампадку та почала проказувати молитву  «Ангельський привіт». Вона почула на душі спокій, який ще був при живому Юркові. Опісля пішла й дістала із етажерки Святе Письмо.Відкрила Його  та  почала читати про народження Ісуса Христа  у вертепі.  Опісля заснула.

Здавалося життя почало покращуватися. Але насправді  з  кожним днем ставала все гірше і гірше.Муки совісті промовляли до її душі щохвилини. Вони нагадували про страшний гріх аборту, вчинений у 20-літньому віці. Зараз її 36років.  Як колись, так само і зараз вона не витримала мук совісті і пішла до кортчми, щоб вгамувати той накопичений біль. За чаркою пішла і друга, і друга, і третя й десята.  Гріх спустошив Марієне життя. Діти, що прибігали зграєю тепер обминають її десятою дорогою. Гріх спустошив її життя.
 
      Наступив вечір. Тиху колискову почав співати соловейка. Марія взяла у руки їхню фотографію. На ній є зображення  Юрка та Марії, а позаду  них квітучий сад. Сіла біля каміну й заглибилась далі у минуле. Згадала як ходила з Юрком до старої церковці, своє подружнє житт, яке тривало тільки два місяці. Непомітила як заснула.
 Ось таке різдвяне чудо сталося із Марією…
 

Минуло два роки. Незважаючи на свій молодий вік вона друге так заміж не вийшла, хоча мала багато залицальників. Надворі віяв легкий вітерець. Марія вийшовши на двір сіла на лавку та дивилася на квітучий сад. Згадує минуле. А вітер тим  часом грається у її, вже посивілому волоссі.

Час швидко минув. І ось, знову зима. У свої 39 років  Марія виглядала на 50-літню бабусю. Ось, що значить журба, туга та муки совісті.  В надвечір’я Різдва вона помаленьку витягла Книгу книг та почала роздумувати про своє життя. Після роздумів пішла до скрині. Там була  захована ікона Пресвятої Богородиці. Знову,як і колись 3 роки тому запалила лампадку та поклала коло ікони.  Розпочала молитися Ісусову молитву. Сльози ніжно скапували з її очей. Неможливо описати ту, сповнену любові, вдячності, щирості молитву, яка ішла із самого серця. Так провівши ніч у молитві та покаянні, вона на Різдво пішла до церкви, де народилася заново, покаялася та  прийняла  новонародженого Спасителя до свого серця та душі. По обіді до неї завітали довгоочікувані гості - її дорогі діточки.

 У вечері вона сповнила подяку за прожитий день, і вночі щасливо відійшла у вічність до свого чоловіка та Спасителя. Також вона встигла за пару один до смерті переписати своє майно на бідних селян.

ТРИ СЕСТРИ І ЛЕБІДКА

Десь у чарівному лісі, де пташки й звірі вміють розмовляти, а трава й дерева щодня розцвітають дивовижним цвітом жили собі три сестри. Першу звали Красуня, другу- Пилюсточка, третю- Волошка. Вони із усього серця любили Бога, який сотворив цей прекрасний світ.
Красуня мала - 16 років, Пилюсточка- 15 й Волошка - 14 років. Звісно у всіх сестер були свої плюси і мінуси. Мабуть, буду розпочинати із мінусів, тому що не треба буде довго писати. Отож,
Красуня мала один великий недолік. Вона казала своїм хлопцям, що не вміє співати хоча мала прекрасний талант від Бога.
У Пилюсточки також був недолік. Вона все занадто близько приймала до серця.
У Волошки як і в двох старших сестер був свій величезний мінус. Вона плутала день і ніч. У день -спала, а в ніч - вчилася.
Одного ясного дня Волошка, Пилюсточка і Красуня вирішили прогулятися по чудотворному лісі. Вийшовши із хатки напрямились широкою стежиною до завжди чимтого джерела. Ідуть собі і співають. Тільки одна Волошка заду позіхала. Дійшовши до нього- вони побачили прекрасну Лебідку, яка була близько дл берега.
- " Ой, хто ти?" - вигукнула Красуня.
- Я , Лебідка, мені 16 років. Творцем сотворена, для того, щоб всім приносити радість".
- Я- Красуня. Мені 16р., а це Пилюсточка-її 15 років, а це наша наймолодша сестра Волошка.ЇЇ 14 років. Ми є сестри. За матір- нам Богородиця, за тата- Господь Бог. Живемо у цьому лісі в скромній хатині.
Минув тиждень. Лебідка і сестри дуже здружилися. Ходили один до одного в гості, разом гуляли, проводили весь час разом.
Одного похмурого ранку, коли мала бути гроза Лебідка пішла до сестер у гості, як вони домовлялися. По дорозі вона мала , якесь дивне відчуття, начебто відчувала якусь трагедію. Ще більшого ляку давало Лебідці те, що пташки дивно поводились, квіти не розцвітали, дерева гомоніли так, що нічого небуло понятно. Це було признаками біди. 
Лебідка щасливо дійшла до сестер. Перекусивши, вони почали розмовляти про погоду. Стали читати різні казки. Почалася гроза. Блискавиці ясно освітлювали ліс, а грім так гримів,що аж земля треслася. Лебідка відчувала біду. Оскільки було вже темно і ще була гроза Лебідка залишилась ночувати у сестер.Минула ніч. Настав сонячний ранок. Лебідка з самого ранку пішла додому, тому що відчувала біду. Дочекавшись обіду, коли стежина вже не була такою болотяною дівчата пішли до неї додому. Йшовши стежкою, вони бачили зламані дерева вражені блискавкою. Єдине, що підняло сестрам настрій - це квіти, які розквітнули й по лісу було чути казкві аромати. Дійшовши до Лебідки дівчата побачили жахливу картину.  На місці красивого, пишного дому була одна руїна. Вона коло неї сиділа і ридала. Сестри одразу побігли до неї.

- Все пропало! все пропало. Де я буду жити? Що мені робити?- плакала Лебідка.
-Заспокойся, не плач!,-почала Волошка підтримувати дівчину.
-Не переживай, Все буде добре.,- сказала Красуня.
- Не плач, все , що робиться - то із ласки Божої. Щодо твого помешкання- ми його з деяким часо відновимо. А до того часу будеш жити у нас,- сказала Пелюсочка.
Посидівши ще трохи коло руїни, дівчата пішли додому. По дорозі назад вони зустріли зайчика, котрий розвеселив заплакану лебідку й пообіцяв ,що допоможе із відновленням дому.
Лебідка вже була щасливою. Пожила у сестер вона тільки пів року. Адже за пів року дівчата, всі лісові мешканці відновили будинок Лебідки. І він став набагато кращим, ніж був першого разу.
Лебідка подякувала всім за їхню доброту та допомогу й через деякий час переїхала до свого нового житла. Також час від часу заходила у гості до своїх найкращих друзів- ВОЛОШКИ, ПИЛЮСТОЧКИ ТА КРАСУНІ.

НАУКА, У ЦІЙ МІНІ_ІСТОРІЇ ВИ ПОБАИЛИ ЯК ДОБРОТА, ЛЮБОВ, ЩИРІСТЬ ДОПОМАГАЮТЬ ІНШІЙ ЛЮДИНІ У БІДІ,ТОМУ ДАВАЙТЕ БУДЕМО ДОБРИМИ, ЩИРИМИ Й ВСІХ БУДЕМО ЛЮБИТИ, ЯК ТОГО НАС ВЧИВ САМ СПАСИТЕЛЬ!!!

Бог ставиться до гріха як до хвороби,яку треба вилікувати.

Самый большой разрушитель мира сегодня – это аборт

Покірно голову зігну,
і стану на коліна,
І ще раз думкою сягну
до вічного щастя.
щастя там, де є Христос,
чарівне слово : "Щастя"
" Люблю Тебе ", - сказала я,
і тихо пішла у майбуття.

подяка

Дякую Тобі, Ісусику за все
За кожний вдох і видих,
що я зробила іще за життя,
за кожну хвилину мого земного буття.
" Ісусику, Тебе я люблю"-
часто Ти чуєш це з моїх лукавих уст.
Прости мені мої гріхи,
та у вічності сильно обійми!!!

Гордість та покора

Без гордості життя прекрасне,
а з покорою у сотні раз краще.
Тільки горді люди не вміють прощати,
а ще більше і більше хочуть воювати.
Покірні люди, вони як святі,
бо бачать Бога у своєму житті.